46-річний — наймогутніша людина рейху після Гітлера: генерал-фельдмаршал, президент Рейхстагу, головнокомандувач Люфтваффе, з 1936 року голова Чотирирічного плану — а отже, відповідальний за планування воєнної економіки, — прем'єр-міністр Пруссії та імперський міністр авіації. Показний, залежний від морфію, він володіє розкішними резиденціями — від Каринхалла в Бранденбурзі до берлінського палацу.
18 жовтня 1939 року Гітлер підписує декрет, який робить Чотирирічний план вищою економічною владою рейху на час війни. Герінг успадковує економічну організацію воєнних зусиль, конкуруючи з Вальтером Функом (міністр економіки), Фріцем Тодтом (міністр озброєнь від березня 1940 року), Альбертом Шпеєром (особистий архітектор Гітлера, майбутній міністр озброєнь 1942 року) та Міністерством фінансів на чолі зі Шверіном фон Крозігом.
На 1 листопада 1939 року німецька воєнна економіка страждає від серйозних вузьких місць. Бракує сталі: виробляють 22 мільйони тонн на рік при потребі 28; нафти ще більше — 4 мільйони тонн проти необхідних 7; виробництво синтетичного каучуку застрягло на 25 000 тонн, а потрібно 100 000. Бракує й торгового тоннажу — 4,5 мільйона тонн замість 8 необхідних, щоб протриматися під блокадою, — та робочої сили: дефіцит сягає 1,5 мільйона працівників. Герінг має подати Гітлеру повний план економічної мобілізації: Wehrwirtschaft — економіку тотальної війни.
Герінг поєднує максимальну автаркію зі збереженням цивільного життєвого рівня, відмовляючись від тотальної мобілізації економіки. Рішення: зберегти життєвий рівень німецьких цивільних (політичний пріоритет задля підтримання морального духу нації) і водночас нарощувати військове виробництво завдяки технологічній автаркії (синтетичний бензин «ІГ Фарбен», каучук буна) та масовому імпорту (з СРСР через Шнурре). Результат парадоксальний: німецька економіка 1940–1942 років залишається менш мобілізованою, ніж британська ( документує цю суперечність у «The Wages of Destruction»). Німецьких робітниць не мобілізують на заводи до 1943 року (на відміну від британських і радянських). Іноземних робітників (поляків, чехів, а потім французів, бельгійців, голландців) масово завозять, щоб закрити дефіцит — на піку в рейху працюватимуть 7,6 мільйона іноземних робітників, з яких 5,5 мільйона — примусово (сучасне рабство). Від 1942 року Герінга поступово відсувають на узбіччя Шпеєр і Борман. Його судять у Нюрнберзі, засуджують до страти, і він отруюється ціанідом у камері в ніч на 15 жовтня 1946 року — за кілька годин до призначеного повішення.
T01-078