Наказ про план «Гельб» (наступ на Заході) віддано директивою № 6 від 9 жовтня 1939 року. Перша призначена дата — 12 листопада 1939 року. Але ОКГ (Браухіч — Гальдер) опирається, початковий план визнано посереднім, погода погана. Гітлер переносить наступ спершу на 26 листопада. Потім на 17 грудня. Потім на 1 січня 1940 року.
10 січня 1940 року Мехеленський інцидент ставить плани під загрозу: версію «Шліффен 2.0» доводиться облишити. Причин відкласти дедалі більше: погода, планування, стан танків, ґрунт, очікування нової оперативної концепції. Але кожна перенесена дата — це ненарозпочатий наступ, а ініціатива тане. Гітлер натомість може вимагати, щоб найближча дата наступу весь час лишалася призначеною, і так тримати ОКГ у напрузі.
Упродовж зими 1939–1940 років генерали ОКГ переводять подих — кожне перенесення дає їм більше часу. Німецький антинацистський опір (Бек — Канаріс — Остер) сподівається, що Гітлер відмовиться. Герінг наполягає на негайному наступі; Браухіч і Гальдер — на черговому перенесенні.
Гітлер має вирішити, чи зберігати, чи призупинити план «Гельб».
Гітлер весь час тримає призначеною найближчу дату наступу, чинячи максимальний тиск на ОКГ упродовж 6 місяців. За 180 днів між 12 листопада 1939 і 10 травня 1940 року він підписує 29 послідовних наказів про перенесення — цифра, що стала знаменитою в історіографії. Ці перенесення тримають Вермахт у постійній готовності. 17 лютого 1940 року Гітлер приймає Манштейна й схвалює «Зіхельшніт». Остаточною датою стає 10 травня 1940 року (фактичний початок наступу). Підсумок: німецька «дивна війна» значною мірою мимовільна — Гітлер хотів атакувати восени 1939 року, але ОКГ 6 місяців саботувало наступ. Парадоксальний результат: відстрочка, нав'язана генералами-супротивниками Гітлера, дала змогу розробити «Зіхельшніт», який принесе блискавичну перемогу травня–червня 1940 року, — прямо протилежне тому, чого вони прагнули. Стратегічний урок залишається хрестоматійним.
T02-065