Рейхсфюрер СС і шеф німецької поліції від 8 листопада 1939 року керує розслідуванням замаху, який мало не коштував Гітлерові життя. Того вечора в мюнхенському Бюргербройкеллері, де Гітлер щороку відзначає річницю невдалого путчу 1923 року, бомба, захована в колоні за трибуною, вибухнула о 21:20, через 13 хвилин після його відходу, убивши 8 людей і поранивши близько 60.
Виконавець — у його руках. Георга Ельзера, 36-річного столяра з Вюртемберга, заарештували того ж вечора в Констанці, коли він намагався перейти до Швейцарії. Гестапо й кримінальна поліція жорстко його допитують, і в середині листопада він зізнається: він сам упродовж 30–35 ночей видовбував колону, викрав вибухівку й змайстрував власний годинниковий механізм. Слідчі не знаходять жодного спільника.
Гітлер відмовляється вірити в самітника й хоче знати замовників. 9 листопада СД викрала у , на нідерландському кордоні, 2 офіцерів британської розвідки — Сигізмунда Пейна Беста й Річарда Генрі Стівенса. , зі свого боку, наполягає на тому, щоб звинуватити Отто Штрассера, колишнього нацистського діяча, що став опозиціонером у вигнанні.
Гіммлер має визначити офіційну версію: визнати, що німець діяв сам, ризикуючи зробити з нього героя; подати Ельзера як знаряддя підпільної комуністичної мережі; або звинуватити британські спецслужби й Штрассера, використавши захоплення у .
Гіммлер звинувачує британські спецслужби й Отто Штрассера. 21 листопада 1939 року комюніке рейхсфюрера СС повідомляє про арешт Ельзера й стверджує, що Intelligence Service профінансувала замах, організований Штрассером; наступного дня преса публікує фотографії Беста й Стівенса поруч із фотографією Ельзера. Ці зв'язки вигадані: допити, проведені в Берліні з 19 до 23 листопада, не виявляють жодного замовника. Ельзера так і не судять. Режим тримає його як «особливого в'язня» в Заксенгаузені, потім у — з розрахунком на великий процес після перемоги. 9 квітня 1945 року, коли наближаються союзники, його вбивають пострілом у . Протокол його допитів, знайдений 1964 року істориком Лотаром Грухманом, підтверджує, що він діяв сам. Ельзера довго підозрювали в тому, що він був лише знаряддям у чужих руках; нині його визнано однією з визначних постатей німецького опору нацизмові.
T01-045