Адмірал очолює , німецьку військову розвідку. Він володіє іспанською й добре знає Іспанію, де ще за Першої світової війни створив свої мережі, тож є природним посередником Рейху в стосунках із . Зовні він — слуга режиму, але вже давно плекає глибокі застереження щодо того, як Гітлер веде війну.
Гітлер хоче витіснити британців із західного Середземномор'я, захопивши . План, названий операцією «Фелікс», передбачає, що 2 армійські корпуси пройдуть Іспанією через Піренеї, щоб штурмувати Скелю. Усе залежить від згоди й від технічної оцінки Канаріса, якого вже в липні 1940 року відправили оглянути підступи до Скелі та зондувати Мадрид.
12 листопада 1940 року Гітлер підписує директиву № 18: «Фелікс» стає офіційною метою, а політичними заходами слід підштовхнути Іспанію до вступу у війну. Саме Канарісові належатиме тиснути на Каудильйо, який вперто опирається, і адмірал здебільшого сам визначатиме тон своєї місії.
Поміж наказом фюрера та власними переконаннями Канаріс може сумлінно виконати завдання й підштовхнути відкрити дорогу німецьким військам; може тягнути час, проводячи безліч зустрічей без жодного результату; або підточувати операцію зсередини, підтримуючи вагання й згущуючи фарби у своїй військовій оцінці. Від його вибору залежить операція, що могла б замкнути Середземне море.
За найпоширенішим трактуванням, Канаріс вирішив саботувати «Фелікс», відмовляючи й згущуючи фарби у військовій доповіді. Ще влітку 1940 року він стверджував, що не взяти без штурмових гармат калібру 380 мм, яких, як він знав, не знайти, і що британці негайно відповідять ударом у Марокко; у серпні він переконував Рамона Серрано Суньєра, шурина , допомогти втримати Іспанію поза війною. 7 грудня 1940 року в Мадриді, маючи завдання вимагати негайного вступу Іспанії у війну, він наштовхнувся на відмову: послався на голод, виснажену громадянською війною країну й загрозу британської відповіді на Канарських островах та в Іспанській Африці. За його доповіддю Гітлер відмовився від «Фелікса», і Скеля залишалася британською до кінця війни. Точна роль Канаріса й досі є предметом суперечок: їхні розмови ніколи не протоколювалися, а мав власні причини дотримуватися нейтралітету; проте Каудильйо зберіг до нього вдячність, і Іспанія виплачувала пенсію його вдові. Заарештований після липневого замаху 1944 року, Канаріс був повішений у Флоссенбюргу 9 квітня 1945 року.
T05-041