56-річний керує Італією з 1922 року. У травні 1939 року він підписав із нацистською Німеччиною «Сталевий пакт» — військовий союз, що зобов'язує Рим у погоджені строки вступити у війну, якщо Німеччина почне воювати. Його зять , міністр закордонних справ, підписав угоду, вважаючи, що до початку будь-якої війни мине 3–4 роки.
11 серпня 1939 року Чіано зустрічається в Зальцбурзі з Йоахімом фон Ріббентропом, а потім із Гітлером у Бергхофі. Він дізнається, що Німеччина нападе на Польщу за кілька днів. Про це повідомляють Муссоліні. 25 серпня 1939 року листом дуче пояснює Гітлеру: «Якщо Німеччина нападе на Польщу, а союзники вдарять у відповідь, Італія не зможе взяти участь негайно через стан своєї підготовки». Він просить масових поставок сировини (12 мільйонів тонн матеріалів), яких неможливо забезпечити. Гітлер погоджується.
1 вересня 1939 року починається вторгнення. Муссоліні має публічно визначити свою позицію. Італійська громадська думка переважно проти війни. Армія не готова: 1,7 мільйона осіб, але застаріле озброєння, флот без авіаносців, переоцінена авіація. Король , Бадольо та міністр фінансів Таон ді Ревель схиляють до неучасті у війні. Перед дуче — 3 варіанти.
Муссоліні обирає статус «невоюючої держави» — двозначну формулу, що зберігає союз із Німеччиною. 1 вересня о 18:00 італійська рада міністрів ухвалює формулу «невоюючої держави»: Італія не вступає у війну, але не відмовляється зробити це пізніше. 2 вересня Муссоліні пропонує Парижу та Лондону конференцію 5 держав (за мюнхенською моделлю) для розв'язання польської кризи — дипломатична ініціатива, приречена від самого початку (британці відмовляються, а поляків уже атаковано). Італійський статус «невоюючої держави» триває до 10 червня 1940 року, коли Муссоліні вступає у війну проти Франції та Великої Британії, вважаючи німецьку перемогу неминучою й бажаючи «свою частку пирога». Формула «невоюючої держави» стає класичним терміном міжнародного права.
T01-021