, король Румунії з 1930 року, збудував у Бухаресті авторитарну королівську диктатуру. Але влітку 1940 року його трон хитається: країну щойно розчленовано, і ніхто не вистрілив, щоб її захистити.
За кілька тижнів Велика Румунія втратила Бессарабію та Північну Буковину на користь СРСР, Південну Добруджу на користь Болгарії та — за другим Віденським арбітражем 30 серпня 1940 року, нав'язаним Берліном і Римом, — Північну Трансільванію на користь Угорщини. Кароль погодився на ці втрати, і це цілком дискредитує його в очах народу.
На початку вересня величезні демонстрації вимагають його зречення. Фашистська Залізна гвардія на чолі з Горією Сімою розпалює хвилювання. 5 вересня 1940 року, за порадою свого оточення, Кароль призначає генерала Йона Антонеску прем'єр-міністром і передає йому більшість своїх диктаторських повноважень.
Але за кілька годин Антонеску змінює думку: ослаблений король йому вже не підходить. Підтриманий німцями та вулицею, він вимагає, щоб монарх пішов. Каролю належить вибрати: поступитися троном синові Михаю чи спробувати втриматися проти Антонеску й Залізної гвардії.
зрікається престолу на користь сина Михая й тікає з країни. 6 вересня 1940 року він зрікається на користь свого 18-річного сина, який стає королем Михаєм I. Антонеску утверджується як кондукетор («Провідник») і разом із Залізною гвардією встановлює «Національно-легіонерську державу». Кароль поспіхом залишає Румунію потягом, забираючи частину свого статку та свою супутницю Олену Лупеску; легіонери стріляють по потягу на вокзалі в Тімішоарі, але не влучають. Колишній король їде у вигнання й більше ніколи не побачить своєї країни. Молодий Михай, зі свого боку, залишиться монархом під опікою до 1944 року, коли відіграє вирішальну роль: скине Антонеску й переведе Румунію на бік союзників.
T05-035