Леопольду III 37 років; від 1934 року він король бельгійців — посів трон після батька, Альберта I, який загинув під час сходження на скелі в Марш-ле-Дам. 1936 року він проголосив бельгійську «політику незалежності»: відмову від військового союзу 1920 року з Францією, вихід із Локарнських угод, озброєний нейтралітет, гарантований Великою Британією, Францією та — теоретично — Німеччиною. Берлін схвально зустрів цю доктрину, Париж прийняв її неохоче.
Вторгнення до Польщі у вересні 1939 року ставить Леопольда III у скрутне становище. Прем'єр-міністр (франкомовний католик) і міністр закордонних справ (брюссельський франкомовний соціаліст) пропонують йому можливі варіанти.
Бельгійська армія мобілізує 600 000 чоловік (загальну мобілізацію оголошено 1 вересня). Значна частина франкомовного суспільства (ліберали, міські соціалісти) обстоює зближення з Парижем і Лондоном. Фламандський національний союз (Vlaamsch Nationaal Verbond, VNV) і частина католицького духовенства наполягають на суворому нейтралітеті або навіть на зближенні з Німеччиною. водночас є главою держави і верховним головнокомандувачем (конституційна роль, успадкована від батька Альберта I). Він має незвично широке для бельгійського парламентського ладу поле для самостійних рішень.
зберігає суворий нейтралітет на швейцарський зразок і забороняє будь-якій воюючій стороні переліт і транзит. 3 вересня 1939 року Бельгія офіційно проголошує суворий нейтралітет: її повітряний простір і територія закриті для будь-якої воюючої сторони. Мобілізацію збережено. Під час «дивної війни», зокрема під час тривоги в січні 1940 року після інциденту в Мехелені, відхиляє прохання союзників, з якими виступає Гамелен, превентивно ввести війська до Бельгії. Берлін поважає цей нейтралітет до 10 травня 1940 року — дня вторгнення. лишається королем і верховним головнокомандувачем під час вісімнадцятиденної кампанії (10–28 травня 1940 року). Вранці 28 травня, після краху фронту, він сам підписує капітуляцію, без свого уряду, який іде у вигнання до Лондона й відмежовується від короля. Розрив між королем і урядом у вигнанні лягає в основу «королівського питання», що розколює повоєнну Бельгію; 1951 року Леопольд зрікається престолу на користь сина Бодуена. Його політика нейтралітету 1939 року й досі викликає суперечки: чи вберегла вона Бельгію ще на 6 місяців, чи завадила скоординованій обороні, яка могла б змінити результат плану «Гельб»?
T01-025