56-річний спостерігає з Риму за німецьким проривом у Франції з сумішшю захоплення й тривоги. Італія має статус «невоюючої держави» з вересня 1939 року: союзниця Німеччини за «Сталевим пактом», вона все ж лишилася поза конфліктом через непідготовленість армії. Тим часом Гітлер перемагає без неї, і дуче боїться запізнитися на поділ здобичі.
Тиск спрямований у протилежні боки. Рузвельт і Черчилль засипають його посланнями, щоб відрадити від війни, і пропонують компенсації. Гітлер же охоче привітав би вступ Італії, що відкрив би другий фронт проти Франції. В оточенні дуче його зять , міністр закордонних справ, вагається; маршал Бадольо, начальник штабу, застерігає: італійська армія не готова, їй бракує танків, сучасних літаків і пального.
Муссоліні має вирішити в перші дні червня. Вступити зараз, щоб схопити легку перемогу, зачекати на неминуче падіння Франції чи послухати Бадольо й лишитися осторонь: розрахунок такою ж мірою політичний, як і військовий.
Муссоліні вступає у війну негайно. Він призначає вступ у війну на 10 червня й оголошує про нього того ж вечора з балкона палаццо Венеція; заява набирає чинності опівночі. Розрахунок на легку здобич швидко виявляється ілюзорним: італійський наступ в Альпах захлинається проти армії Ольрі, а перемир'я 24 червня приносить Риму лише окупацію Ментони. Бадольо залишить штаб після грецького фіаско восени. Муссоліні ж тим самим прив'язує свою долю до долі Гітлера: рішення червня 1940 року відкриває довгий ряд невдач, що приведуть до його падіння в липні 1943 року, а потім до розстрілу 28 квітня 1945 року.
T04-010