На початку війни одне ім'я уособлювало жах, який наводили U-Boot: , «Бик Скапа-Флоу». У жовтні 1939 року його U-47 прослизнув до британської якірної стоянки Скапа-Флоу й потопив там лінкор «Ройял Оук» — один із найзухваліших подвигів підводників в історії. Прін, перший моряк Крігсмаріне, нагороджений Лицарським хрестом із дубовим листям, мав на рахунку понад 30 потоплених суден і був національним кумиром.
7 березня 1941 року на південь від Ісландії U-47 передає своє останнє повідомлення. 8 березня човен зникає разом з усім екіпажем, імовірно потоплений британським есмінцем «Вулверін»; усі 45 членів екіпажу так ніколи й не повернуться.
Для командування це катастрофа з кількох причин. Прін гине майже одночасно з іншими асами, як-от Кречмер і Шепке: 3 найяскравіші зірки підводного флоту зникають за кілька тижнів — Шепке вбито, Кречмера взято в полон. Адмірал Деніц вражений, а міністр Геббельс боїться руйнівного впливу такого визнання на моральний дух населення й екіпажів.
Чи визнати смерть героя публічно, ризикуючи національним шоком, чи приховувати її якомога довше?
Командування вирішує замовчувати втрату якомога довше, щоб зберегти моральний дух: зважаючи на побоювання Геббельса за моральний стан, про зникнення Пріна мовчать упродовж кількох тижнів. Але ворог не збирається з цим миритися: Черчилль згадує про втрату в Палаті громад, а британська пропаганда, звертаючись до німців, невпинно повторює настирливе запитання «Wo ist Prien?» («Де Прін?»). Загнаний у кут, Рейх зрештою визнає втрату у зведенні Вермахту 24 травня 1941 року — розчиняючи цю звістку серед тоннажу, потопленого U-Boot, щоб пом'якшити шок. Приховування триває майже 11 тижнів, і разом із майже одночасною втратою інших великих асів воно завдає відчутного удару по моральному духу підводного флоту.
T07-044