У січні 1941 року , колишній президент Індійського національного конгресу, якого британці тримали під домашнім арештом у Калькутті, тікає переодягнений і таємно дістається Афганістану. З Кабула, маючи підроблений італійський паспорт на ім'я «», він через Москву прибуває до Берліна на початку квітня 1941 року. 3 квітня він зустрічається з високопосадовцями Auswärtiges Amt (міністерства закордонних справ) і подає їм меморандум: пропонує союз з Віссю, щоб вигнати британців з Індії, і вимагає заяви на підтримку незалежності Індії.
Бос належить до радикального крила індійського націоналізму, що порвало з ненасильницькою стратегією Ганді. Переконаний, що «ворог мого ворога — мій друг», він хоче використати війну, щоб наблизити кінець британського Раджу. Держави Осі мають індійських військовополонених, захоплених у Північній Африці, зокрема в Киренаїці, і пропагандистський апарат, який міг би донести його голос до субконтиненту.
Проте цей крок сповнений ризиків: пов'язати себе з фашистськими режимами може дискредитувати індійську справу в очах світу, а далека Німеччина не має жодних прямих військових можливостей діяти проти Раджу. Опинившись у Берліні, Бос мусить обрати шлях, яким із вигнання слугувати справі незалежності.
Бос обрав союз з Віссю. З Берліна він заснував Центр вільної Індії (Free India Centre, відкритий 2 листопада 1941 року) та радіо «Азад Гінд» (Azad Hind Radio), звідки пішло вітання «Джай Гінд», і сформував з індійських полонених, захоплених у Північній Африці. Легіон, близько 3 000 осіб, пізніше включений до , ніколи не воював в Індії й закінчив війну гарнізоном у Франції. Бос дістався Азії 1943 року, проголосив там Тимчасовий уряд Азад Гінд і очолив Індійську національну армію поряд з японцями (зокрема під час наступу на Імфал і Кохіму 1944 року, що закінчився поразкою). Він загинув в авіакатастрофі на Тайвані в серпні 1945 року. Незалежність Індії 1947 року здебільшого постала з ненасильницького масового руху Конгресу.
T07-055