має виступити 30 січня 1940 року в берлінському Шпортпаласті — великій залі мітингів режиму — з нагоди сьомої річниці свого призначення канцлером. Промову транслюватиме радіо на весь рейх, її слухатимуть і за кордоном.
Ситуація непевна. Польщу розгромлено ще у вересні, але Лондон і Париж відхилили мирну пропозицію Гітлера від 6 жовтня 1939 року. На Заході триває «дивна війна»: запланований наступ — — щойно знову відклали після інциденту в Мехелені, коли 10 січня бельгійцям у руки потрапили плани нападу. Зима сувора, бракує вугілля, а нормування дошкуляє німцям, які не зустріли війну з ентузіазмом.
СРСР, пов'язаний з рейхом німецько-радянським пактом, загрузає у Фінляндії. У США принцип «cash and carry» відчиняє американські арсенали для союзників. Гітлер мусить заспокоїти стривожений народ, справити враження на союзників і нейтральні країни та нічого не розкрити зі своїх планів.
Він може взяти тріумфальний тон, уславлюючи розгром Польщі; звинувачувальний — перекладаючи провину за війну на Англію та Францію й обіцяючи їм боротьбу; або месіанський — подаючи себе як вождя, обраного Провидінням.
Гітлер обирає звинувачення. Понад годину він змальовує Англію та Францію як призвідниць війни, яку вони самі хотіли і яку відтепер матимуть. Він висміює божественну місію, яку нібито приписує собі Англія, що за 300 років підкорила близько 40 мільйонів квадратних кілометрів, і нападає на Чемберлена та Черчилля. Польщу, каже він, змели за 18 днів, і британська гарантія її не врятувала; він вихваляє порозуміння з Москвою та посилається на Провидіння, але ці теми лише служать обвинуваченню. Завершує він словами: «Німеччина житиме, і саме тому Німеччина переможе», — і присягається ніколи не капітулювати. Опублікований текст промови не згадує євреїв і не повторює «пророцтва» від 30 січня 1939 року про знищення євреїв Європи: публічно Гітлер повторює його лише від 30 січня 1941 року, в тому самому Шпортпаласті, помилково датувавши його 1 вересня 1939 року, а потім не раз посилається на нього в розпал Голокосту.
T02-072