За кілька тижнів до вторгнення в Радянський Союз (операція «Барбаросса») Гітлер хоче, щоб цю війну вели інакше, ніж попередні. У його баченні це не звичайна кампанія, а ідеологічна й расова «війна на знищення» проти «юдео-більшовизму». Залишається втілити цей намір у конкретні інструкції для мільйонів солдатів Вермахту.
Верховне командування (ОКВ та ОКГ) має визначити правовий режим, який діятиме на захоплених радянських територіях і щодо цивільного населення. Військова традиція та право війни передбачають, що свавілля військовослужбовців розглядають військові суди, а напади з боку цивільних розглядаються за чітко врегульованими процедурами.
Гітлер ухвалює принципове рішення: чи й надалі підпорядковувати ведення цієї війни звичним військовим законам і судам, які обмежували б насильство щодо цивільних; чи призупинити ці гарантії, щоб надати військам широку свободу репресій; чи навіть наперед звільнити солдатів від будь-якого переслідування за їхні дії проти населення? Від цього вибору залежатиме характер війни на Сході.
Гітлер обирає найрадикальніший шлях, що охоплює й призупинення гарантій. 13 травня 1941 року генерал-фельдмаршал Вільгельм Кейтель, начальник ОКВ, підписує від імені Гітлера Kriegsgerichtsbarkeitserlass («указ про військову підсудність»), відомий як указ «Барбаросса»: дії радянських цивільних виводяться з-під юрисдикції судів і можуть каратися «на місці» та колективними репресіями; а головне, злочини німецьких солдатів проти цивільних, як правило, більше не підлягатимуть переслідуванню. Невдовзі доповнений «наказом про комісарів» (розстріл політичних комісарів Червоної армії), цей указ створює правову основу для майбутніх масових убивств. Ці «злочинні накази» безпосередньо пов'язують Вермахт зі злочинами на Сході й після війни руйнують міф про «чисту» армію, що нібито трималася осторонь звірств. Вони на кілька тижнів передують початку дій айнзацгруп.
T07-019