того дня приймає відставку генерал-фельдмаршала Вальтера фон Браухіча, головнокомандувача сухопутних військ, якого стрімкий контрнаступ генерала Георгія Жукова зробив безсилим. З 5 грудня радянські танки проламують центр фронту менш ніж за 30 кілометрів від Москви, а температура падає до мінус 35 градусів. Кілька командувачів танкових військ, серед них і , наполягають, щоб Верховне командування дозволило еластичний відступ на підготовлені позиції в тилу; вони згадують примару 1812 року й загибель Великої армії в російських снігах.
Сам Гітлер переконаний, що будь-який добровільний відступ розірве фронт і спровокує некероване бігство. У його голові стикаються 3 шляхи: особисто очолити і наказати кожній дивізії тримати позиції на місці, не віддаючи ні метра землі, навіть ціною оточення, аби лише не зламати лінію фронту; дозволити генералам еластичний відступ, якого вони вимагають, — відійти на підготовлені оборонні позиції за 80–100 кілометрів на захід, ризикуючи втратити ініціативу й відкрити фланги; або призначити єдиного командувача з повними повноваженнями для організації впорядкованого відступу по всій центральній дузі — рішення, що означало б передати іншому вибір, який Гітлер вважає життєво важливим для самого режиму.
У глибині конференц-зали , оточений картами, що позначають проломи завширшки 20–40 кілометрів, він мусить ухвалити рішення, перш ніж весняна відлига зробить його запізнілим.
Гітлер 19 грудня 1941 року призначає себе головнокомандувачем і видає Haltbefehl: ні кроку назад. 25 грудня він звільняє Гудеріана, 8 січня 1942 року — Гепнера, а також десятки інших генералів, яких вважає пораженцями. Фронт вистоює ціною жахливих втрат, а десятки тисяч солдатів обморожено. Гітлер доходить абсолютного переконання, що саме його воля врятувала армію, — упевненість, яка посилить його згубний вплив на керівництво операціями аж до Сталінграда й далі.
T10-024