Наприкінці 1940 року спостерігає крах затії, яку він не ініціював. 28 жовтня Муссоліні кинув Італію на штурм Греції з Албанії без реальної координації з Берліном, сподіваючись на швидкий успіх.
Результат — катастрофа. Погано підготовлена й погано керована італійська армія наштовхнулася на рельєф Епіру та грецький контрнаступ, який відкинув її на албанську територію. З наближенням зими фронт застигає в снігу й багнюці, а престиж Осі в очах світу падає.
Для Гітлера небезпека більша, ніж приниження союзника. Ескадрильї Королівських повітряних сил починають розміщуватися в Греції; з цих баз британські бомбардувальники могли б загрожувати Італії й передусім румунським нафтовим родовищам Плоєшті, життєво важливим для німецької військової машини, що таємно готує вторгнення до СРСР. Пустити все на самоплив — означає ризикувати відкритим південно-східним флангом навесні. Втрутитися — означає відкрити новий балканський театр, залучити дивізії й домовлятися про прохід через сусідні держави саме тоді, коли основні сили мають повернутися на Схід.
Гітлер планує німецьке втручання проти Греції: 13 грудня 1940 року він підписує директиву № 20, яка наказує готувати операцію «Маріта». План передбачає протягом зими зосередити в південній Румунії дедалі більші сили, потім провести їх через Болгарію, щоб зайняти північне узбережжя Егейського моря і, за потреби, всю материкову Грецію; початок наступу прив'язано до повернення гарної погоди. Це рішення тягне за собою ланцюг дипломатичних зобов'язань на Балканах і сприяє відтермінуванню початку «Барбаросси». Вторгнення до Греції та Югославії, розпочате 6 квітня 1941 року, — швидкий тактичний успіх, але воно відволікає сили й час напередодні нападу на СРСР; ціну цього стратегічного кроку історики обговорюють досі.
T06-028