Гросадмірал очолює німецький флот із 1928 року, задовго до Третього рейху. Ветеран рейдерської війни, він вірить, що потужний надводний флот може задушити конвої, які пов'язують Америку з Великою Британією, — і вже має на своєму рахунку успіхи, як-от рейд «Берлін» «Шарнгорста» та «Гнейзенау», що потопили або захопили близько 20 суден.
Навесні 1941 року його гордість — новий лінкор «Бісмарк» — готова до виходу разом із важким крейсером «Принц Ойген». Але адмірал , який має командувати операцією «Рейнюбунг», вагається: він хотів би дочекатися, щоб до виходу приєдналися «Шарнгорст», що ремонтується, або цілком новий «Тірпіц», екіпаж якого ще тренується, і створити справді грізну ескадру.
Редер дивиться на календар зовсім інакше. Він знає, що вторгнення до Радянського Союзу наближається і що флот відіграє в ньому лише другорядну роль; він побоюється, що Гітлер урізатиме бюджет великих кораблів. Тож йому потрібен гучний успіх до початку Східної кампанії. Але «Шарнгорст» не буде готовий до липня, а британський Флот метрополії вичікує.
Між обережністю свого адмірала й політичною терміновістю Редер має визначити час виходу.
Редер негайно розпочав «Рейнюбунг» лише з «Бісмарком» і «Принцом Ойгеном»: не зважаючи на протести Лют'єнса, він наказав розпочати «Рейнюбунг» лише з цим тандемом «Бісмарк» / «Принц Ойген». Його міркування: «Шарнгорст» не вийде в море до липня, екіпаж «Тірпіца» не готовий, а перед «Барбароссою» йому потрібна велика морська перемога, щоб захистити бюджет надводного флоту. Операція почалася 18 травня 1941 року. 24 травня в Данській протоці «Бісмарк» підірвав лінійний крейсер «Гуд» — гучний тріумф. Але на підбитий лінкор, якого видав витік пального, полював увесь Королівський флот, і 27 травня його потопили; разом із ним загинули Лют'єнс і понад 2 000 людей. Ставка Редера обернулася втратою гордості Крігсмаріне за один-єдиний вихід.
T07-040