командує U-Boot зі свого штабу в Лор'яні. Битва за Атлантику точиться проти британських і канадських конвоїв з нерівним успіхом відтоді, як союзники посилили охорону конвоїв. Уже кілька місяців Деніц бачить набагато доступнішу ціль: східне узбережжя США.
Порти Нью-Йорк, Норфолк і Тампа живуть так, ніби війни немає: вогні ввімкнено, торговельні маршрути без ескорту, нафтові танкери без захисту. Деніц вважає, що 5–6 U-Boot, відправлених туди, вже в перші тижні влаштували б справжню бійню. Але Гітлер заборонив будь-які ворожі дії проти США, які ще не воюють, щоб не дати Рузвельту приводу вступити у війну, доки Японія не буде готова вдарити. Попередні прохання Деніца відхилено.
Деніц може в листопаді 1941 року офіційно повторити пропозицію вищому командуванню, сподіваючись, що ситуація зміниться досить швидко, щоб його почули; пасивно чекати політичного просвіту, перш ніж знову порушувати це питання, щоб не дратувати ОКМ; або непомітно підготувати оперативний план і розмістити 2 U-Boot біля американських берегів без офіційного дозволу, готових діяти, щойно надійде наказ.
Деніц повторює пропозицію. Відмова лишається категоричною аж до Перл-Гарбора: за кілька днів після японського нападу Гітлер знімає всі обмеження, а 11 грудня 1941 року Німеччина оголошує війну США. Операція «Паукеншлаг» («Удар у литаври») починається 13 січня 1942 року: 5 U-Boot атакують східне узбережжя США. За 6 місяців вони потоплюють у цих водах понад 400 суден союзників — морська катастрофа, яку історики називають «zweite glückliche Zeit», «другою щасливою порою» німецьких підводників. Обережність Гітлера в листопаді 1941 року, як не парадоксально, затримує початок однієї з найефективніших кампаній підводної війни.
T09-084