Наприкінці квітня 1941 року німецька армія накочується на південь Греції; грецька армія в Македонії капітулювала, а армія Епіру, яка перемогла італійців, але відрізана від своїх, складає зброю. Грецький уряд, що прийняв британський експедиційний корпус, бачить, як руйнується його стратегічна ставка. Прем'єр-міністр , пригнічений, накладає на себе руки 18 квітня; король змушений заново формувати владу посеред розгрому й 21 квітня призначає Еммануїла Цудероса очільником уряду.
На вершині грецької держави постає питання про продовження боротьби. Чи залишитися на національній території й домовлятися про капітуляцію, щоб пощадити населення й столицю? Чи піти за прикладом інших урядів (Норвегії, Польщі, Нідерландів) і податися у вигнання, щоб продовжити війну з Криту, а потім з Єгипту, пліч-о-пліч із британцями? Чи просто здатися, вважаючи справу програною?
Німці наближаються до Афін, які невдовзі буде оголошено відкритим містом, щоб уберегти їх від долі Белграда. Від цього рішення залежать легітимність грецької держави, доля союзу з Лондоном і майбутнє національного опору.
Король і його уряд відправляються у вигнання, щоб продовжити війну з Криту, а потім з Єгипту: вони добираються до Криту, а тоді до Єгипту, щоб боротися далі пліч-о-пліч із союзниками, тоді як Афіни оголошують відкритим містом. 27 квітня 1941 року Вермахт входить до столиці й піднімає на Акрополі прапор зі свастикою — за патріотичною легендою, грецький солдат, якому доручили спустити прапор, загортається в національний прапор, замість того щоб віддати його. Вільне грецьке радіо передає останнє послання непокори. Континентальна Греція окупована й невдовзі поділена між Німеччиною, Італією та Болгарією; починається жорстока окупація, позначена страхітливим голодом взимку 1941–1942 років і зростанням завзятого опору.
T07-013