, якому 43 роки, з 1929 року очолює BS-4 (німецький відділ) Бюро шифрів польського Генерального штабу — таємного осередку в лісі Пири, за 15 км на південь від Варшави. Під його керівництвом 3 математики Познанського університету — , і — ще в грудні 1932 року відтворили внутрішню будову німецької шифрувальної машини «Енігма». Відтоді BS-4 регулярно розшифровує німецький радіотрафік за допомогою електромеханічних «бомб» і методу аркушів Зигальського.
15 грудня 1938 року німці додають до військової «Енігми» ще 2 ротори (IV і V). Польські «бомби» застарівають, бо бракує технічних засобів, щоб збільшити їхню кількість: знадобилося б 60 «бомб» замість 6, за вартістю, що дорівнює річному бюджету польської армії.
Лангер доповідає Генеральному штабу (генералові Вацлаву Стахевичу), що Польща більше не дає собі ради сама. Рішення політичне: ділитися з союзниками чи ні? Кілька прецедентів (1931 року — польсько-французький, ; 1934 року — польсько-британський) показали, що британці та французи не вірили, що «Енігму» можна зламати. Якщо Польща розкриє свою таємницю, а потім її окупують, праця пропаде, — але якщо союзники скористаються цією інформацією, потенціал величезний.
Стахевич за рекомендацією Лангера схвалює негайне запрошення британців і французів і передачу їм усього. 25–26 липня 1939 року в центрі в Пирах Лангер приймає французького майора Гюстава Бертрана (розвідка ВПС, SR Air) і британську делегацію: Аластера Деністона (керівника Урядової школи кодів і шифрів, Government Code and Cypher School) разом із Ділі Ноксом (криптоаналітиком цієї школи). Поляки пояснюють їм усі методи відтворення, демонструють працюючі «бомби» й — це найважливіший жест — вручають кожному повну копію військової «Енігми», виготовлену фірмою AVA Radio у Варшаві. Нокс настільки приголомшений, що телеграфує до Лондона: треба «дати полякам усе, що вони просять». У Блетчлі-парку праця Реєвського дає змогу Алану Тюрінгу та Гордону Велчману сконструювати власні «бомби» («бомби» Тюрінга), які діють з березня 1940 року. 3 польські криптоаналітики у вересні виїжджають через Румунію, потрапляють до Франції, де до 1942 року продовжують розшифровувати для Бертрана, а потім відступають до Іспанії (де Ружицький гине в морі 1942 року під час катастрофи пасажирського пароплава «Ламорісьєр»). Реєвський і Зигальський закінчують війну в Боксмурі (Велика Британія) у польській допоміжній службі — їм доручають другорядні завдання, не допустивши до Блетчлі. Їхня роль буде публічно визнана у Великій Британії лише 1973 року (публікація Бертрана), а потім 2000 року (офіційний британський звіт).
T01-012