Британський уряд, переконаний, що війна принесе масовані бомбардування міст, давно підготував евакуацію вразливих груп населення. 31 серпня 1939 року, напередодні вторгнення до Польщі, надходить наказ розпочати операцію «Пайд Пайпер»: з наступного дня потяги вивозитимуть до сільської місцевості дітей із великих міст у супроводі вчителів, а також матерів із малими дітьми та людей, які потребують особливої опіки.
Для міських родин це болісне рішення, яке треба ухвалити за кілька годин. Віддати дитину на евакуацію означає вберегти її від бомб, але й розлучити з домівкою та довірити незнайомим людям у селі.
Ви — лондонська родина. Чи записати дитину на офіційну евакуацію й відпустити її до далекого села, до чужих людей, щоб урятувати від небезпеки? Залишити біля себе в місті, розраховуючи, що бомбардування почнуться не скоро або не почнуться взагалі? Чи спробувати відправити її до родичів у сільській місцевості, поза офіційною системою? Від вибору залежать безпека дитини та єдність родини.
Багато родин записали дитину на офіційну евакуацію до сільської місцевості: у перші дні вересня 1939 року операція «Пайд Пайпер» за кілька днів вивезла з міст до британської провінції близько півтора мільйона людей — переважно дітей. Розлука була тяжкою, організація подекуди хаотичною, а прийом — неоднаковим. Оскільки під час «дивної війни» бомбардувань не було, частина дітей повернулася додому в наступні місяці — щоб знову бути евакуйованими під час Бліцу 1940 року. Евакуація 1939 року, одне з наймасштабніших організованих переміщень населення в історії Британії, залишила глибокий слід у цілому поколінні й перемішала соціальні класи країни.
T00-050