37-річний з 1930 року є гауляйтером Данцига — керівником НСДАП у Вільному місті, де в 1930-х роках він керував політичною нацифікацією. 1 вересня 1939 року, протягом години після початку вторгнення, сенат Данцига проголошує приєднання Вільного міста до Рейху, і Форстер стає його рейхсштатгальтером, тобто губернатором. 8 жовтня Гітлер шляхом анексії створює рейхсгау Данциг — Західна Пруссія, до якого входять Данциг, колишнє польське Помор'я — «Коридор» — і частина Східної Пруссії: 26 000 км² і 2,2 мільйона мешканців.
Форстер і Грайзер, господар Вартеланду, — суперники й утілюють 2 конкурентні школи окупаційної політики: онімечення шляхом масового виселення з одного боку, асиміляція через адміністративний і культурний примус з другого; цю розбіжність регулярно доводиться розв'язувати в канцелярії Рейху.
Уже в жовтні 1939 року Форстер запроваджує Німецький національний список (Deutsche Volksliste, DVL), що ділить населення на 4 категорії: активні фольксдойче (I), особи німецького походження, які лишалися пасивними, — Deutschstämmige (II), Eindeutschungsfähige — «придатні до онімечення», визнані частково спольщеними (III), і поляки, визнані «расово цінними», яких слід знову онімечити (IV). Польську мову виганяють із публічного простору, майно поляків конфісковують, еліту Помор'я вбивають: масові розстріли в Піасничі з жовтня 1939 до лютого 1940 року забирають від 12 000 до 14 000 життів, у Мнішеку та Шпенгавську — 10 000, а концтабір Штуттгоф відкрито вже 2 вересня 1939 року. Проте лишається складне питання: що робити з кашубами й коцев'янами, слов'янськими групами Помор'я, відмінними від етнічних поляків?
Форстер вирішує зарахувати кашубів і коцев'ян до Eindeutschungsfähige (категорія III, «придатні до онімечення» під опікою) із примусовим вибором. Кашубів (близько 350 000 осіб) масово зараховують до категорії III або IV DVL і змушують підписувати зобов'язання про онімечення. Несподіваний наслідок: з 1941 року близько 150 000 кашубів мобілізують до Вермахту (часто проти їхньої волі). Кілька тисяч із них дезертирують і переходять до польського Опору чи до союзницьких сил (зокрема під Монте-Кассіно, де 1944 року під командуванням Андерса воює 100 000 поляків, чверть із них — колишні кашубські або сілезькі солдати Вермахту). Така класифікація рятує багатьох кашубів від депортації, але завдає глибоких травм ідентичності, які триватимуть до кінця XX століття. Форстер також організовує розстріли в Піасничі (12 000–14 000 осіб — польська та єврейська еліта, психічно хворі) від жовтня 1939 року разом із місцевим Зельбстшуцем. Після війни його захоплюють британці, видають Польщі, у квітні 1948 року судять у Гданську, засуджують до смерті, і 28 лютого 1952 року його вішають у Варшаві.
T01-064