Адаму Чернякову 58 років, він інженер-хімік за освітою (Варшавська політехніка, докторат у Дрездені, 1908 рік). Сенатор від 1931 року — один із 2 єврейських представників у польському Сенаті. З 1937 року — заступник голови Ради єврейської релігійної громади Варшави (Gmina Wyznaniowa Żydowska). Консерватор-ліберал, поміркований сіоніст, прихильник культурної інтеграції в польське суспільство.
23 вересня 1939 року, коли облога Варшави вступає в третій тиждень, обраний голова єврейської громади Маурицій Майзель тікає з міста. Мер терміново викликає Чернякова й розпорядженням призначає його головою єврейської громади Варшави — на той момент близько 375 000 осіб. Черняков погоджується того ж дня по обіді.
27 вересня, після польської капітуляції, німецька окупаційна влада знову виходить із ним на контакт. 4 жовтня 1939 року окупанти — ще до створення 26 жовтня Генерал-губернаторства Ганса Франка — повідомляють йому, що його офіційно визнають головою Юденрату (нав'язаної єврейської ради) за нацистським зразком. Його функції: виконувати німецькі накази щодо єврейського населення, організовувати збір штрафів, надавати списки, забезпечувати виконання розпоряджень про носіння нарукавної пов'язки із зіркою (декрет від 23 листопада 1939 року). Теоретично він має право внутрішнього управління в обмін на підпорядкування німецьким наказам.
Черняков погоджується очолити Юденрат, прагнучи захистити громаду, фільтруючи те, що проходить через нього, і залишається на цій посаді до самої смерті. Протягом 33 місяців він веде особистий щоденник (виданий посмертно), де щодня записує приниження, штрафи (перший — на 1 мільйон злотих — вимагають 5 жовтня 1939 року), обмеження, свої спроби домовитися. Він бореться з антисемітськими чутками, організовує продовольчу допомогу, фінансує народні їдальні, підтримує роботу лікарень Варшавського гетто (створеного в жовтні 1940 року). 22 липня 1942 року, в перший день великої депортації до Треблінки, есесівці вимагають, щоб Юденрат видавав 6 000 осіб на день для депортації. Наступного дня, не домігшись звільнення від депортації дітей із сирітських притулків, Черняков усамітнюється у своєму кабінеті й приймає таблетку ціаніду, яку зберігав із 1939 року. Його смерть — і записка, яку він залишив дружині: «Вони вимагають, щоб я власноруч убивав дітей мого народу. Мені лишається тільки померти», — стає одним із найвідоміших актів протесту часів Голокосту. Його щоденник, знайдений 1968 року, — одне з найважливіших джерел про повсякденне життя Варшавського гетто. називає його «трагічним головою приреченої громади».
T01-035