, заступник державного секретаря США, їде зі спеціальною місією за дорученням Франкліна Рузвельта, щоб оцінити позиції європейських лідерів — чи можливе посередництво, аби покласти край війні до її поширення. Веллес уже зустрівся з Муссоліні в Римі (26 лютого); до Берліна він прибуває 1 березня 1940 року.
Перша розмова — 1 березня о 15:00 — з Йоахімом фон Ріббентропом, міністром закордонних справ. У своїх нотатках Веллес описує крижаний 90-хвилинний монолог про «історичні причини» війни — без найменшого натяку на відкритість.
2 березня об 11:00 приймає Веллеса в Рейхсканцелярії. Присутні: Гітлер, Ріббентроп, перекладач ; з американського боку — лише Веллес. Гітлер приймає Веллеса сидячи (порушення звичного протоколу щодо посланця глави держави). Він виголошує монолог 75 хвилин, не даючи Веллесу втрутитися. Постійні теми: «несправедливість Версаля», англосаксонська «плутодемократія», «єврейський ворог», «необхідний територіальний перегляд». Категорична відмова від будь-якого повернення до кордону 1939 року — Польща лишається «поділеною». Жодних зобов'язань щодо Чехословаччини. Ні слова про Норвегію (операція «Везерюбунг» таємно готується).
Веллес слухає, подумки занотовує, не ставить жодного запитання. Ввічливе прощання о 12:15. Лишається скласти звіт для Рузвельта.
У звіті Веллес пише Рузвельту, що Гітлер налаштований на тотальну війну і жодного домовленого миру бути не може. Запис Веллеса: «Гітлер — людина, переконана у своїй місії. Жодних перспектив миру без цілковитої перемоги». Веллес ще зустрічається з Герінгом у Каринхаллі (3 березня): той у приватній розмові поступливіший, але повторює офіційну лінію; потім із Рудольфом Гессом (4 березня), який виявляється ще негнучкішим. Веллес залишає Берлін переконаним: жодного дипломатичного простору. Він продовжує поїздку — Париж, Лондон, повернення до Вашингтона 29 березня. Звіт Веллеса — один із вирішальних чинників, що змусять Рузвельта наростити допомогу союзникам навесні 1940 року. Гітлер вважає Веллеса посланцем «єврейства Волл-стріт» (запис Геббельса). у спогадах (1949) пише, що ця розмова була однією з «найгнітючіших» у його кар'єрі — відчуття цілковитої неможливості порозумітися між 2 співрозмовниками.
T03-003