, на прізвисько Пібун, генерал-майор, який 1938 року став прем'єр-міністром, очолює Таїланд, охоплений мілітаристським націоналізмом. Офіцер, що здобував освіту у Франції, він перейменував Сіам на «Таїланд» і плекає мрію повернути території, якими королівство мусило поступитися Франції за правління Чулалонгкорна, на зламі століть.
Ці провінції — шматки Лаосу й Камбоджі на правому березі Меконгу, зокрема Баттамбанг і район Ангкора — перебувають у руках французького Індокитаю. А цей Індокитай тепер належить Віші: відрізаний від метрополії, знекровлений і принижений у вересні 1940 року японською окупацією Тонкіну, яку мусив прийняти без бою.
Пібун бачить у цьому історичне вікно можливостей. Франція переможена, її гарнізон в Індокитаї погано оснащений: жменя танків «Рено» FT проти модернізованої тайської армії. У Бангкоку множаться антифранцузькі демонстрації; тайські повітряні сили, забезпечені американськими бомбардувальниками, готові до дій.
У листопаді 1940 року прем'єр-міністр мусить вирішити: обмежитися дипломатичними вимогами чи дозволити заговорити зброї проти ослабленого сусіда.
Пібун розпочав прикордонні рейди й повітряні бомбардування проти Індокитаю Віші: уже в листопаді 1940 року його війська прощупували французькі позиції. Артилерійські обстріли й транскордонні рейди били по спірних провінціях, а королівські повітряні сили бомбардували Вієнтьян, Пномпень, Сісофон і Баттамбанг. 23 листопада 1940 року 6 тайських бомбардувальників атакували французьку авіабазу; 2 з них збили винищувачі «Моран-Сольньє». Ці сутички переросли у відкриту війну на початку січня 1941 року, коли тайська армія вторглася до Лаосу й Камбоджі. Розбитий на морі у битві біля Ко Чанг, але переможний на суходолі, Таїланд домігся свого завдяки японському посередництву в травні 1941 року: Токіо присудив йому бажані провінції. Для Пібуна це був особистий тріумф, але успіх замкнув його в японській орбіті, і це стало прелюдією до союзу грудня 1941 року.
T05-037