Після Дюнкерка десятки тисяч британських солдатів і союзних цивільних усе ще чекають евакуації з портів заходу Франції: це операція «Ейріел». 17 червня 1940 року до Сен-Назера підходить пасажирський лайнер «Ланкастрія» — великотонажне судно, на яке мають сісти натовпи біженців і військових, що поспішають утекти від наступу ворога.
Командування стоїть перед жорстокою дилемою, властивою екстреним евакуаціям. Завантажити судно значно понад його нормальну місткість, щоб урятувати якомога більше людей за один рейс, ризикуючи, що катастрофа одразу забере тисячі життів. Обмежити кількість пасажирів нормами безпеки, залишивши людей на березі перед ворогом, що наближається. Або дочекатися ескорту й безпечніших умов, ціною дорогоцінного часу під загрозою з повітря.
Терміновість — німці зовсім близько, Франція капітулює — вимагає брати на борт якомога більше. Але порт і рейд під ударом Люфтваффе, а переповнене судно без захисту було б надзвичайно вразливе. Що має вирішити командування?
Переважає рішення перевантажити судно, і воно обертається катастрофою: «Ланкастрія», на борту якої, можливо, від 6 000 до 9 000 осіб, 17 червня 1940 року зазнає атаки німецьких бомбардувальників і тоне приблизно за 20 хвилин. Кількість загиблих, яку так і не встановлено достеменно, оцінюють приблизно від 3 500 до 5 800 осіб — найстрашніша морська катастрофа в британській історії, смертоносніша за «Титанік» і «Лузітанію» разом узяті. Черчилль, вважаючи цю звістку нестерпною після падіння Франції, забороняє її публікацію; масштаби трагедії стануть відомі лише значно пізніше. Загибель «Ланкастрії» ілюструє страшну людську ціну екстрених евакуацій — і вагу рішень, ухвалених у паніці червня 1940 року.
T04-105