Бригадир командує 20-ю гвардійською бригадою, до складу якої входять та з однією протитанковою ротою. Висадившись у Булоні-сюр-Мер на світанку 22 травня 1940 року, бригада отримує просте завдання: утримувати порт і чекати підкріплень через Кале.
Булонь — один з останніх портів, через які оточені британські експедиційні сили ще можна постачати або евакуювати. Близько 972 валлійських гвардійців розташовуються на висотах на заході, а 720 ірландських гвардійців прикривають передмістя Утро на півдні. Обіцяні з Кале підкріплення не прийдуть.
Назустріч їм мчить генерала Файля — вістря 19-го танкового корпусу Гудеріана, — підтримувана пікірувальними бомбардувальниками «Штука». Розвідувальні атаки ввечері 22 травня наступного дня, 23 травня, переростають у штурм з двох боків, що заганяє оборонців до портового басейну.
Увечері 23 травня до порту під вогнем заходять есмінці Королівського флоту. Фокс-Пітт мусить вирішити долю своєї бригади, коли лещата дедалі тісніше стискаються довкола причалів.
Фокс-Пітт посадив людей на кораблі вже тієї ночі, щоб зберегти навчену гвардійську бригаду, за наказом Військового міністерства, отриманим близько 18:00 23 травня. У ніч з 23 на 24 травня 8 есмінців — «Кіт», «Віммі», «Вітшед», «Вімейра» та інші — прийняли на борт близько 4 365 чоловік під щільним вогнем; командири «Кіта» і «Віммі» загинули на своїх постах. 3 роти Валлійської гвардії, відрізані від причалів, не змогли знову сісти на кораблі: близько 300 чоловік залишилися на березі. Загін майора Віндзора Льюїса тримав Морський вокзал до 13:00 25 травня; французькі війська генерала Ланкето обороняли верхнє місто до ранку 25 травня. Булонь пала, але основну частину бригади було врятовано. Фокс-Пітта, якого якийсь час звинувачували, виправдали: евакуація зберегла елітну частину, водночас затримавши Гудеріана. Він помер 1988 року.
T03-059