Після катастрофи на Півночі та евакуації з Дюнкерка Франція втратила свої найкращі дивізії. Новий головнокомандувач, генерал , має організувати оборону того, що залишилося, вздовж Сомми та Ени, проти Вермахту, який готується розпочати другу фазу свого наступу (план «Рот») на південь.
Сил недостатньо, щоб тримати суцільний фронт, а перевага ворога в засобах нищівна. Вейган мусить обрати стратегію. Тримати глибоку оборону на укріплених опорних пунктах, щоб виснажити ворога й урятувати честь. Одразу відступити за Луару або ще південніше, щоб зберегти армію й вести переговори з кращих позицій. Або поставити все на жорстку оборону лінії Сомма—Ена, ризикуючи новим розгромом.
Готується остання генеральна битва Французької кампанії. Хоч би який варіант було обрано, він вирішить долю Парижа і те, яким запам'ятається останній опір французької армії. Вейган мусить вирішити.
Вейган обирає глибоку оборону на опорних пунктах: «лінія Вейгана» спирається на глибоку оборону «їжаками» — укріпленими опорними пунктами (села, ліси), які тримають до кінця, щоб зламати натиск танків, а не на лінійну оборону, яку швидко проривають. З 5 по 9 червня французька піхота запекло опирається, завдаючи німцям значно більших утрат, ніж у травні, і показуючи, що засвоїла тактичні уроки розгрому. Але співвідношення сил безнадійне: німецькі танки врешті проривають оборону, і фронт не витримує. Лінія Вейгана рятує честь французької армії й показує, чого могла досягти добре продумана оборона — запізно, з надто мізерними засобами. Дорога на Париж відкрита.
T04-096