Наприкінці липня 1940 року британське Адміралтейство постає перед дилемою в протоці Па-де-Кале. З початку місяця Люфтваффе розпочало «Каналькампф» — «битву за Ла-Манш», прелюдію до будь-якого вторгнення: воно б'є по прибережних конвоях, що йдуть уздовж англійського узбережжя, і по військових кораблях, які базуються в Дуврі, у безпосередній досяжності німецьких аеродромів в окупованій Франції.
Втрати зростають. 25 липня Альберта Кессельрінга атакує конвой у протоці за підтримки легких морських сил; відбитий удень, він повертається вночі, і конвой втрачає 11 із 21 судна. Есмінці Королівського флоту, необхідні для ескорту конвоїв і, насамперед, для розгрому будь-якого майбутнього флоту вторгнення, стають надто вразливими мішенями серед білого дня у цих вузьких водах.
Зберегти денне прибережне судноплавство означає годувати економіку й утверджувати контроль над Ла-Маншем, але під градом бомб. Вивести есмінці з Дувра серед білого дня означає фактично віддати протоку Люфтваффе на світлу пору доби. Адміралтейство мусить обирати.
Адміралтейство відводить есмінці з Дувра до Портсмута й призупиняє денне проходження протоки. 26 липня воно забороняє будь-якому судну проходити повз Дувр удень; 28 липня есмінці відводять із Дувра до Портсмута, і вся східна половина Ла-Маншу стає закритою для британських есмінців серед білого дня. Мінні тральщики тим часом продовжують роботу, щоб за потреби тримати прохід відкритим. З німецького боку це вважають «значним успіхом», що дає надію на панування в протоці у світлу пору доби. Та головне Люфтваффе не вдається: Королівський флот, який довелося б розгромити перед будь-якою висадкою, лишається неушкодженим. Оскільки цей флот не вдалося нейтралізувати, а переваги в повітрі так і не здобуто, операцію «Морський лев» (Seelöwe) — задумане вторгнення в Англію — зрештою відкладуть, а восени 1940 року облишать.
T04-066