Приїхавши до Лондона напередодні, 18 червня 1940 року домагається дозволу виступити на BBC. Дозвіл зовсім не очевидний: у британському Воєнному кабінеті лорд Галіфакс боїться, що французький голос, який закликає продовжувати війну, зашкодить будь-якій можливості порозумітися з майбутнім урядом Петена. Рішення на його користь ухвалює Черчилль.
Де Голль сам. Тимчасовий бригадний генерал, колишній заступник державного секретаря уряду, що впав позавчора, він офіційно нікого не представляє: поруч немає ні парламентаря, ні жодної видатної постаті. За ніч він написав короткий текст — менш ніж 400 слів.
Вибір, що стоїть перед ним, — вибір кута зору. Чи апелювати до честі й моралі, затаврувати перемир'я як зраду? Чи холодно довести, що ця війна — світова, механічна, індустріальна, а отже, її можна виграти? Чи кинути конкретний заклик до згуртування всіх французів, що перебувають у Великій Британії? Запис не зберігся, тож в історію заклик увійде завдяки тексту.
Де Голль поєднує світовий вимір конфлікту й конкретний заклик. Заклик 18 червня, виголошений о 18:00 на BBC, наголошує на світовому вимірі конфлікту — «Бо Франція не самотня! (…) Ця війна — світова війна» — і запрошує французьких військових та техніків, які перебувають у Сполученому Королівстві, зв'язатися з ним. Оригінальний запис не зберігся; текст передруковує британська преса 19 червня, а пам'ять про нього закріплює плакат «До всіх французів» (дещо інший за текстом). Тоді його слухає зовсім мало людей, але згодом Заклик стає установчим актом Вільної Франції й одним із найвидатніших текстів національної історії.
T04-027