Від початку операції «Барбаросса» дедалі швидшими темпами розстрілюють на Східному фронті десятки тисяч євреїв. Але ці вбивства поки що географічно обмежені й провадяться розрізнено, від випадку до випадку. На вершині режиму «єврейське питання» вступає в нову фазу: вислання (Мадагаскар, депортація на «Схід») виявляється нездійсненним, доки триває війна, а ідеологічна радикалізація підштовхує до дедалі крайніших «розв'язань».
Саме в цьому контексті 31 липня 1941 року — за вказівкою Гітлера й на підставі повноважень, які той йому делегував, — підписує лист до Рейнгарда Гейдріха, начальника Головного управління імперської безпеки (РСХА).
Короткий текст доручає Гейдріху вжити «всіх необхідних організаційних, матеріальних і фінансових заходів для загального розв'язання (Gesamtlösung) єврейського питання в зоні німецького впливу в Європі». Точний зміст цього мандата — адміністративна координація, зелене світло для винищення чи етап процесу — досі викликає суперечки. Але він надає Гейдріху бюрократичну владу планувати долю всіх євреїв Європи.
Історики вбачають у цьому мандаті радше ще один крок у радикалізації, яка ще не завершилася, ніж установчий декрет: цей мандат сам по собі не «постановляє» геноцид — це рішення, ухвалене поетапно, у другій половині 1941 року, — але він дає Гейдріху владу планувати «загальне розв'язання» в масштабах континенту. Гейдріх згодом додасть копію цього листа до запрошень на Ванзейську конференцію (січень 1942 року), де координуватимуть організацію «остаточного розв'язання». Тим часом убивства посилюються й улітку та восени 1941 року переходять до тотального винищення, зокрема жінок і дітей. Мандат від 31 липня — один із ключових документів, що засвідчують причетність верхівки нацистської держави до виникнення Голокосту.
T08-021