41-річний з 1938 року очолює НКВС — радянську політичну поліцію. Грузин, як і Сталін, методичний організатор терору, він успадкував проблему, породжену поділом Польщі з Німеччиною: у таборах НКВС скупчено десятки тисяч польських в'язнів.
Від радянського вторгнення у вересні 1939 року в таборах у Козельську, Старобільську та Осташкові утримують кадрових і запасних офіцерів, поліціянтів, прикордонників, суддів, лікарів, викладачів, священників — кістяк польських еліт. Загалом близько 22 000 чоловіків. Їх не включають в обміни полоненими, і більшість відмовляється зректися Польщі, тож для Москви вони й надалі залишаються затятими «контрреволюціонерами».
Ці люди — це витрати, ризик повстання й ядро майбутньої ворожої польської армії. У межах сталінської доктрини, яка розглядає класову й національну належність як загрозу, що її слід усувати, їхня доля залежить від записки, яку Берія має підготувати для Політбюро.
На його столі на Луб'янці лежить проєкт, що чекає на підпис, перш ніж потрапити до Сталіна.
Берія складає й підписує записку з пропозицією розстріляти в'язнів. У записці до Політбюро їх названо «запеклими ворогами радянської влади» й запропоновано розглянути їхні справи «в особливому порядку», тобто розстріляти. 5 березня 1940 року Сталін, Молотов, Ворошилов, Мікоян, Каганович і Калінін підписують наказ. З квітня до травня 1940 року НКВС розстрілює близько 21 857 поляків — серед них близько 4 400 у Катині, поблизу Смоленська, — пострілом у потилицю й закопує в масових могилах. СРСР заперечуватиме цей злочин півстоліття, приписуючи його німцям після виявлення могил 1943 року. Москва офіційно визнає відповідальність НКВС лише 1990 року, а підписані документи оприлюднять тільки 1992-го.
T03-082