Влітку 1941 року Велика Британія досі воює, СРСР хитається під ударами операції «Барбаросса», а Сполучені Штати, хоч і не воюють, глибоко втягнуті в матеріальної підтримки союзників. Рузвельт і Черчилль, які листуються вже місяцями, вирішують уперше за війну зустрітися особисто — таємно, на борту військових кораблів, що стоять на якорі в затоці Пласентія біля Ньюфаундленду.
Черчилль сподівається домогтися від американців чіткішого зобов'язання, а то й вступ у війну. Рузвельт не може зайти так далеко: громадська думка й Конгрес тримаються невоюючого статусу, а про оголошення війни годі й думати. Проте зустріч прагне дати табору демократій спільний фундамент.
Обидва лідери мають вирішити, яку вагу матиме документ, що його оприлюднять: скріпити формальний військовий союз, який зобов'язував би Сполучені Штати; обмежитися простими спільними протестами без обов'язкового змісту; або проголосити хартію принципів — самовизначення народів, свобода морів, відмова від завоювань, — яка визначила б цілі війни без негайних військових зобов'язань. Йдеться про те, щоб накреслити політичний курс на повоєнний час.
Обидва обирають проголосити хартію принципів, що визначає цілі війни. 14 серпня 1941 року вони оприлюднюють Атлантичну хартію — декларацію з 8 пунктів: жодних територіальних надбань, право народів обирати свій уряд, свобода морів і торгівлі, економічна співпраця, відмова від сили, роззброєння агресорів. Хартія не містить жодних військових зобов'язань — на превелику досаду Черчилля, — але має величезне моральне й політичне значення: вона визначає цілі війни демократій, стане одним із засадничих актів майбутніх Об'єднаних Націй, а її принцип самовизначення відлунить аж у колоніальних імперіях самих підписантів. Перша зустріч Рузвельта й Черчилля за війну, вона скріплює фактичний союз за 4 місяці до того, як Перл-Гарбор зробить його офіційним.
T08-022