Після того як німецькі командос захопили неушкодженими мости через канал Альберта, ці переправи дозволяють танкам ринути в Бельгію. Щоб спробувати їх знищити, союзне командування 12 травня 1940 року кидає легкі бомбардувальники «Фейрі Баттл» RAF — повільні, слабо озброєні й уже застарілі машини — на мости в районі Мастрихта, густо прикриті німецькою зенітною артилерією.
Екіпажі знають, що місія майже самогубна: атакувати з малої висоти мости, щільно оточені зенітними гарматами, без достатнього винищувального супроводу — означає наражатися на майже неминуче знищення. Але ставка — уповільнити наступ танків — вважається життєво важливою.
Командування й екіпажі можуть усе-таки атакувати мости, погодившись на жахливі втрати заради шансу їх зруйнувати. Відмовитися від місії, що вважається програшною наперед, щоб зберегти рідкісні літаки й людей. Або спробувати атаку вночі чи з великої висоти, менш точну, але менш смертельну. Доля бельгійської оборони й почуття обов'язку протистоять людській ціні.
Екіпажі атакують з малої висоти: 12 травня «Фейрі Баттл» атакують мости з малої висоти, і німецькі зенітна артилерія та винищувачі майже повністю їх знищують — це один із найкатастрофічніших рівнів втрат в історії RAF. Надовго зруйнувати мости не вдається. За мужність льотчиків флайт-офіцер і сержант отримують (посмертно) перші в цю війну Хрести Вікторії, присуджені авіаторам. Цей епізод трагічно ілюструє слабкість союзної техніки, відсутність панування в повітрі та жертву, принесену в марній спробі зупинити прорив. Панування Люфтваффе на полі бою лишається вирішальним чинником травня 1940 року.
T03-111