Генерал-майор , який командує британською 5-ю піхотною дивізією, 21 травня 1940 року отримує завдання контратакувати на південь від Арраса, щоб перешкодити німецькому кидку до Ла-Маншу. Йому доручають зведені сили під назвою : частини 5-ї та 50-ї піхотних дивізій і 1-шу армійську танкову бригаду (4-й і 7-й королівські танкові полки) — загалом близько 2 000 чоловік і 74 танки.
Ці машини — Matilda: 58 Mk I, озброєних лише кулеметом, і 16 важчих Mk II. Повільні — близько 12 км/год, — вони мають вирішальну перевагу: лобову броню завтовшки близько 70 мм, яку стандартна німецька 37-мм протитанкова гармата не пробиває. Навпроти наступає Ервіна Роммеля, що не чекає атаки з півночі.
Годину «Ч» призначено на другу половину дня. Франклін має мізерні засоби, без авіаційної підтримки й без свіжого піхотного резерву. Він мусить визначити мету своєї колони, перш ніж кинути її на фланг танкових дивізій.
Франклін обмежує зусилля розчищенням південних підступів до Арраса: його накази передбачають лише обмежену атаку до річки Кожель, і він кидає на південь, у напрямку Меркатель — Борен. Раптовість повна. Снаряди німецьких 37-мм гармат рикошетять від Matilda; піхота Роммеля відкочується, а сам генерал, за його власним визнанням, переживає короткий момент кризи. Тоді Роммель імпровізує відповідь, що стане взірцем: він ставить на позиції зенітні 88-мм гармати та 105-мм гармати для стрільби прямою наводкою по танках. З малої відстані 88-мм гармата нарешті пробиває броню Matilda. Контратака вичерпується ввечері; втрачає близько 60 своїх танків. Тактично Аррас — невдача. Стратегічно ж удар похитує німецьке командування: побоювання загрози флангу танкових сил важить при ухваленні наказу про зупинку 24 травня, який зупиняє танки перед Дюнкерком і робить можливою евакуацію. Так Аррас, програна битва, допомагає врятувати британські експедиційні сили.
T03-057