Після відходу польової армії на лінію KW форти Льєжського укріпленого району залишаються позаду, ізольовані за німецькими лініями. Форт Баттіс, один із наймогутніших, опиняється в оточенні: його гарнізон відрізаний від командування, без надії на допомогу чи зміну.
Для цього гарнізону питання те саме, що й для всіх обложених споруд. Опір сковує німецькі сили, заважає їхнім комунікаціям і рятує честь, але прирікає людей на безвихідну облогу під бомбардуваннями й штурмами. Капітуляція зберігає життя, але позбавляє ворога скалки в боці.
Гарнізон може триматися до кінця, поки вистачає харчів і боєприпасів, щоб сковувати ворога. Здатися, коли становище визнано безнадійним, а польова армія вже поза досяжністю. Або спробувати прорватися до своїх, що майже неможливо. Як і інші форти Льєжа та Намюра, Баттіс втілює дилему стаціонарних укріплень у маневровій війні.
Гарнізон обирає триматися до кінця, щоб сковувати ворога: форт Баттіс, ізольований, під німецькими бомбардуваннями й штурмами, тримається до 22 травня 1940 року, ще довго після відходу польової армії. Як і форти Обен-Нефшато чи Танкремон, він сковує ворожі сили й чинить тривалий опір, не маючи змоги змінити перебіг кампанії. Капітуляція настає лише з вичерпанням засобів і тоді, коли будь-яка військова користь зникла. Баттіс на рівні однієї споруди ілюструє долю бельгійських фортів 1940 року: мужній і самотній опір, спадкоємець 1914 року, але безсилий перед війною, де все вирішується в русі, далеко від закопаного в землю бетону.
T03-112