8 вересня 1939 року німецький авангард досягає Варшави. Починається облога. Мер , призначений генералом Чумою цивільним комісаром столиці, відмовляється залишити місто: він повертає адміністрацію на посади, формує Громадянську гвардію замість поліції, що пішла, і щодня закликає по радіо будувати барикади.
У середині вересня оточення стискається, водо- й електропостачання дає збої, бомбардування руйнують склади й трубопроводи. Біженці з інших регіонів Польщі заповнюють і без того переповнене місто. Харчові запаси тануть, і нагодувати всіх порівну стає неможливо.
У ратуші Стажинський має визначити, куди спрямувати зусилля міської влади. Кому віддати перевагу: найвразливішим цивільним (дітям, хворим, літнім людям), пораненим солдатам у лікарнях чи бійцям, які ще тримають передмістя? Кожна пайка, видана одним, віднімається в інших, а місто знає, що капітуляція — справа кількох днів.
Адміністрація Стажинського спрямовує зусилля на виживання цивільного населення: мерія бере на себе розподіл води, харчів і допомоги, дає прихисток майже всім біженцям і постраждалим від бомбардувань і робить постачання мешканців пріоритетом пасивної оборони. Щоденні радіозвернення мера, що поєднують матеріальну допомогу й моральну підтримку, лишаються символом опору міста. Варшава капітулює 28 вересня 1939 року після близько 3 тижнів облоги; втрати серед цивільних і військових налічують десятки тисяч, а нестача всього вкрай гостра. Стажинський відмовляється тікати, лишається на посту під окупацією, у жовтні його заарештовує гестапо, а в грудні 1939 року розстрілює. Голод і нестатки посилюватимуться за німецької окупації, яка 1940 року створить Варшавське гетто.
T01-117