Генрікові Гольдшміту 61 рік, він відомий під літературним псевдонімом . Лікар-педіатр, дитячий письменник («Король Матіуш Перший», 1923 — класика світової дитячої літератури), педагог, який уже 1925 року обґрунтував права дитини (ідеї, згодом підхоплені міжнародною Конвенцією 1989 року). Від 1912 року він керує Домом сиріт — притулком для єврейських дітей на вулиці Крохмальній, 92 у Варшаві; 1939 року там живе близько 200 дітей віком від 7 до 14 років.
Облога Варшави починається 8 вересня. Будинок на Крохмальній, 92 розташований у північно-західній частині міста, лише за 600 метрів від німецьких позицій на початку вересня. Авіаційні бомбардування — літаками «Гейнкель» He 111 із і KG 53 — б'ють по цивільних районах уже з 7 вересня. Харчів дедалі менше. На кухні Дому сиріт запас борошна на 15 днів. Водогін працює з перебоями.
12 вересня друзі Корчака — з притулку «Наш дім» і кілька членів Комітету допомоги євреям — пропонують евакуювати дітей на схід, у зону, яку згодом окупують радянські війська. Педагоги вважають, що в дітей є шанс вижити, якщо їх перевезти. Корчак — єврей. Він знає, що німецька окупація буде особливо жорстокою до євреїв. Він знає й те, що на його утриманні 200 дітей.
Корчак залишає притулок у Варшаві й організовує цивільну оборону на місці. Він відхиляє пропозиції евакуації, вважаючи, що притулок має лишатися для дітей надійним домом — у Варшаві, де їм усе знайоме. Під час облоги він виходить у своїй колишній формі майора польської армії (яку того місяця знову вдягнув на знак непокори) просити їжу в торговців і приватних осіб. Він веде щоденник облоги (виданий посмертно). Після капітуляції він і далі керує притулком. У листопаді 1940 року за німецьким наказом притулок змушений переїхати до Варшавського гетто. Корчак відхиляє кілька пропозицій евакуації від польських друзів-неєвреїв (зокрема від Марини Фальської, яка 1941 року пропонує йому фальшиві документи). 6 серпня 1942 року, під час великої депортації з гетто до Треблінки, Корчак відмовляється від останньої нагоди втекти й супроводжує своїх 192 дітей пішки до Умшлагплацу, потім у потяг, потім до газової камери. Розповідь про його шлях вулицею Сенною стала одним із символічних моментів пам'яті про Голокост.
T01-034