Наприкінці вересня 1939 року, після тижнів облоги, Варшава конає. Люфтваффе методично громить місто: 25 вересня, який подекуди називають «чорним понеділком», сотні літаків скидають бомби, б'ючи також по водозабірних пунктах, ринках і лікарнях. Кілька лікарень, повних поранених, зруйновано; відділення переповнені, поранені лежать на ковдрах просто на підлозі.
У цих закладах бракує ліків, перев'язувального матеріалу й води. Морфін закінчується, і подекуди доводиться оперувати й ампутувати підручними засобами. Лікарі й медсестри працюють по десятки годин поспіль і сплять не роздягаючись між 2 операціями.
Виснажений головний лікар має обрати: за будь-яку ціну продовжувати лікування в жахливих умовах, вивезти з міста рештки обладнання, поки воно не впало, чи просити командування про швидку капітуляцію, аби припинити масову загибель поранених.
Медичний персонал Варшави залишився на посту: лікарі й медсестри й далі лікували та оперували поранених, часто без наркозу й проточної води, до капітуляції міста 28 вересня 1939 року. Облога забрала життя приблизно 25 000 цивільних і тисяч солдатів; бомбардування зруйнували щонайменше 9 лікарень. Самовідданість польських медиків, що лікували під бомбами в нелюдських умовах, залишилася одним із символів опору столиці впродовж вересня 1939 року.
T01-118