Перед наступом союзницька розвідка намагається розкрити наміри німців. Низка ознак і навіть попереджень (переданих, зокрема, через джерела в Берліні) свідчить, що головний удар може піти через Арденни, а не через рівнину Бельгії, як припускає план «Дайль». Але ця гіпотеза суперечить глибоко вкоріненій певності: Арденни — лісистий і пересічений масив — вважають непрохідними для великої маси танків.
2-ге бюро й командування мусять оцінити ці сигнали. Поставитися до арденнської загрози серйозно й посилити цей сектор (його обороняють другорядні частини). Триматися встановленого плану, вважаючи Арденни непрохідними, а головний удар очікуючи в Бельгії. Або пошукати додаткових підтверджень, перш ніж змінювати все розташування сил.
Вага доктринальних певностей, складність тлумачення суперечливих відомостей і побоювання дезінформації ускладнюють аналіз. Проте помилитися щодо напрямку головного удару — означає поставити найкращі сили не там, де треба, а саме цього й домагається план Манштейна.
Командування трималося плану, вважаючи Арденни непрохідними: попри ознаки й попередження воно відкинуло гіпотезу про головний удар через Арденни, вірне переконанню, що масив непрохідний для танків у великій кількості. Сектор і надалі обороняли посередні резервні частини (як-от під Седаном). Ця помилка оцінки — одна з найбільших невдач розвідки за всю війну — розмістила найкращі сили союзників у Бельгії, далеко від місця, де мав відбутися прорив. План Манштейна саме й використав це упередження. Епізод показує, як доктринальні певності можуть засліпити щодо відомостей, які насправді були доступні: бачиш лише те, чого очікуєш.
T02-091