25 травня 1940 року головнокомандувач Британського експедиційного корпусу лорд стоїть перед найважчим рішенням у своїй кар'єрі. Фронт союзників руйнується, німці вийшли до Ла-Маншу, а союзний план усе ще передбачає контратаку на південь, щоб відновити зв'язок з основними французькими силами.
Сам вважає становище безнадійним: на його думку, єдиний шанс урятувати свою армію — відмовитися від наступу на південь і відійти до Дюнкерка, щоб евакуюватися морем. Але це означає покинути французьких союзників, порушити накази міжсоюзницької координації та визнати поразку на континенті.
може здійснити заплановану контратаку на південь, як того вимагає союзний план, попри свій скепсис. Може за власним рішенням наказати відступ до Дюнкерка заради евакуації. А може вичікувати, поки з Лондона надійдуть чіткі вказівки. Від цього вибору залежить порятунок майже всіх британських сухопутних військ.
за власним рішенням наказує відступати до Дюнкерка: 25 травня з власної ініціативи він відмовляється від контратаки на південь і перегруповує дивізії, щоб прикрити відхід до Дюнкерка, наперед готуючи евакуацію. Лондон схвалює це рішення й 26 травня розпочинає операцію «Динамо». Це рішення, ухвалене всупереч міжсоюзницькому планові та ціною напруження у стосунках із французами, дає змогу врятувати основну частину експедиційного корпусу — загалом евакуйовано майже 338 000 військових. Оцінки цього кроку різняться (французи вбачатимуть у ньому те, що союзників кинули напризволяще), але він зберігає британську армію, а з нею — здатність Сполученого Королівства продовжувати війну. Це одне з найдоленосніших рішень 1940 року.
T03-150