Після укладення перемир'я французький флот — один із наймогутніших у світі й здебільшого неушкоджений — стає першорядною стратегічною ставкою. Британці бояться, що він потрапить до рук Осі; Німеччина й Італія на нього зазіхають; Віші хоче зберегти його як запоруку суверенітету. Адмірал , командувач флоту, мусить вирішити, як діяти.
Варіанти визначають морський баланс сил у війні. Розпорошити й знешкодити флот по різних портах (метрополія, Північна Африка, Антильські острови) під французьким контролем, гарантувавши, що він не служитиме Осі. Приєднати його до британців, щоб продовжити бій, — що його розглядають лише одиниці серед командирів. Або тримати його зосередженим у французьких портах, ризикуючи стривожити Лондон (і спровокувати новий Мерс-ель-Кебір).
пообіцяв, що флот ніколи не дістанеться німцям, але неохоче віддає його британцям. Кожен варіант впливає на співвідношення морських сил і несе ризик сутички з колишніми союзниками.
обирає розпорошення й знешкодження флоту під французьким контролем: флот розосереджується між Тулоном, Мерс-ель-Кебіром, Александрією, Дакаром і Антильськими островами, під контролем Віші, із зобов'язанням, що він ніколи не служитиме Осі, і наказом — у крайньому разі — самозатопитися, але не дати себе захопити. Недовірливі британці все одно завдають удару по Мерс-ель-Кебіру (3 липня, близько 1 300 загиблих), тоді як в Александрії мирно домовляються про знешкодження. Флот залишатиметься об'єктом усіх зазіхань до самозатоплення в Тулоні в листопаді 1942 року, коли німці спробують його захопити. Вибір 1940 року — ні з Віссю, ні з союзниками — на якийсь час зберігає суверенітет Віші, але призводить до драм в Орані, а потім у Тулоні.
T04-121