13 травня 1940 року, щоб піхота Гудеріана могла форсувати Маас під Седаном, німецьке командування мусить заглушити французьку артилерію — численну й вигідно розташовану на висотах південного берега. У питанні застосування авіації стикаються 2 школи.
Класична доктрина вимагала б масованого й короткого бомбардування із зосередженням сотень літаків в одному нищівному ударі. Але льотчики пропонують інший підхід: безперервні хвилі пікірувальників («Штук») упродовж усього дня, які безперестанку б'ють по французькій артилерії й піхоті — не стільки щоб знищити їх, скільки щоб паралізувати й зламати їхній бойовий дух.
Командування може обрати одноразовий масований удар, безперервне виснаження послідовними хвилями «Штук» або звичайну артилерійську підтримку в очікуванні прибуття важких гармат. Від вибору залежить успіх переправи: якщо французька артилерія й далі вестиме вогонь, форсування Мааса під Седаном зазнає невдачі.
Командування обрало безперервне виснаження послідовними хвилями «Штук»: 13 травня Люфтваффе обрушило на Седан безперервні хвилі «Штук» і бомбардувальників — в одній із найбільших на той час концентрацій авіації в історії. Матеріальний ефект був обмежений (знищено мало гармат), зате психологічний — нищівний: французька артилерія й піхота, забившись у сховки під виття сирен «Штук», здебільшого припинили вогонь, що дозволило німецькій піхоті перейти річку. Седан показав силу безпосередньої авіаційної підтримки як зброї морального паралічу — головний урок «бліцкригу» — і вразливість мало обстріляних військ перед бомбардуванням із пікірування.
T03-119