Пополудні 13 травня 1940 року, після авіаційного бомбардування, головне доводиться робити піхоті: форсувати Маас під Седаном на надувних човнах, під вогнем, не чекаючи танків, які зможуть переправитися лише після того, як буде захоплено плацдарм і наведено міст. На передовій — елітний полк й піхотинці Гудеріана.
Форсування річки на відкритій місцевості — найвразливіша з усіх можливих операцій: перші човни з піхотинцями, що гребуть веслами, стають ідеальними мішенями для французької артилерії й кулеметів на висотах південного берега. Усе залежить від швидкості та попереднього придушення оборони.
Командування може розпочати негайне форсування серед білого дня, ставлячи на ефект бомбардування попри ризик. Може дочекатися повної ночі, щоб зменшити видимість, ціною узгодженості дій. Або відкласти атаку, доки не з'являться важка артилерія та переправні засоби, давши французам час отямитися. Доля всього прориву вирішується на цих кількох сотнях метрів води.
Німці форсували річку негайно, серед білого дня, скориставшись бомбардуванням: пополудні 13 травня, використавши приголомшення від хвиль «Штук», піхота «Великої Німеччини» та інших частин перейшла Маас на човнах і створила плацдарм під Седаном, на південному березі. Французька оборона, дезорганізована й невдовзі вражена «панікою в Бюльсоні», не змогла його відкинути. Упродовж наступних годин саперні частини навели мости, і танки почали переправу. Форсування Мааса під Седаном штурмовою піхотою — оплачене втратами, але успішне завдяки відважності й підтримці з повітря — відкрило стратегічний прорив фронту, переломний момент усієї Західної кампанії.
T03-120