У Седані оборона спирається на лінію Мааса: доки річку не форсовано, німецький прорив стримано. Французькі інженерні війська мають підготувати підрив мостів і перешкоджати будь-якому форсуванню, тоді як піхота й артилерія тримають південний берег. Але сектор обороняють посередні резервні частини, а узгодженість дій кульгає.
13 травня під зливою бомб «Штук» становище погіршується. Інженерним військам доводиться вирішувати, як використати свої засоби. Негайно підірвати всі мости й переправи, навіть якщо це відріже можливі свої підрозділи на північному березі. Чекати чітких наказів, ризикуючи, що ворог, який уже переправляється на човнах, випередить. Або зосередити зусилля на мінуванні й перешкодах якнайближче до ймовірних місць переправи.
Швидкість і узгодженість дій життєво важливі: успішне форсування ворогом, через брак руйнувань і ефективних перешкод, відкрило б вирішальну пробоїну. Але дезорганізація, паніка, що зароджується (Бюльсон), і німецька перевага в повітрі підривають дії інженерних військ у найкритичніший момент.
Інженерні війська підривають мости через Маас у міру наближення німців, але цього замало: оборона Мааса під Седаном руйнується передусім тому, що піхота й артилерія 55-ї піхотної дивізії, під ударами «Штук» й охоплені панікою (Бюльсон), перестають тримати південний берег — і німецька піхота на човнах переправляється й уже ввечері 13 травня закріплюється на плацдармі. Прорив зумовлений не так погано підірваним мостом, як крахом оборони на березі. Седан показує, що в маневровій війні з підтримкою авіації річкова перешкода важить стільки, скільки стійкість військ, які її обороняють, — а тут вони не встояли.
T03-121