На початку жовтня 1941 року операцією «Тайфун» розпочинається великий німецький наступ на Москву. Танкові групи Гота й Гепнера за підтримки Люфтваффе проривають оборону Західного фронту на смоленському напрямку й блискавично просуваються на схід. Радянське командування, заскочене розмахом і швидкістю маневру, насилу закриває прориви, що утворюються по обидва боки від району В'язьми.
Щоб підсилити розладнане угруповання, Червона армія кидає на передову дивізії народного ополчення, поспіхом набраного на заводах і в університетах Москви. Робітники, службовці й студенти служать там пліч-о-пліч, ледь навчені, з різнорідною й недостатньою зброєю, подеколи з однією гвинтівкою на кількох. Багатьох кинули назустріч танкам лише після кількох тижнів вишколу.
Близько 6 жовтня німецькі моторизовані клини обходять В'язьму з півночі й півдня, загрожуючи зімкнутися в тилу радянських армій. Зв'язок рветься, накази суперечать один одному, дороги на схід заповнюють біженці й колони. Для добровольця ополчення, який утримує багнистий рів, лещата стискаються щогодини. Час діяти настав.
Дивізії ополчення здебільшого за наказом залишилися на позиціях, щоб затримати ворога, попри убоге озброєння. Близько 7 жовтня 1941 року німецькі кліщі зімкнулися: у котлі під В'язьмою та Брянськом опинилися близько 673 000 радянських солдатів, більшість яких протягом наступних тижнів загинули або потрапили в полон. Дивізії ополчення, погано озброєні й позбавлені підтримки, були там здебільшого знищені; цілі частини зникли, майже не залишивши вцілілих. Але цей відчайдушний опір, сковуючи значні німецькі сили, потрібні для ліквідації котла, виграв для Москви вирішальний час. Цей перепочинок дав змогу Жукову, відкликаному з Ленінграда, реорганізувати оборону на Можайській лінії й дочекатися сибірських підкріплень перед грудневим контрнаступом, який урятував столицю.
T09-035