8 грудня 1941 року ви працюєте лікарем у ленінградській лікарні; місто вже 3 місяці відрізане від країни. У пастці лишається близько 2,5 мільйона цивільних, серед них приблизно 400 000 дітей. Від 20 листопада хлібний пайок для непрацюючих упав до 125 грамів на добу — хліб із домішкою макухи, целюлози й борошняного змету. «» по кризі Ладозького озера щойно відкрилася, але доправляє лише тонкий струмінь продовольства.
Смертність сягне майже 100 000 померлих на місяць у січні–лютому 1942 року. У вашій лікарні стіни вкриває паморозь; бракує води, опалення й електрики.
До поранених унаслідок бомбардувань додається хвиля хворих на аліментарну дистрофію, а згодом на цингу й дизентерію. Ліки, пов'язки й кров закінчуються: пов'язки майструють із підручних матеріалів, а всім роздають вітамінний напій із соснової хвої. Медперсонал сам голодує й помирає на роботі.
Лікування стає безперервним вибором, а калорій і опалюваних ліжок — мізерно мало: зосередити їх на найвиснаженіших від голоду хворих і на дітях; лікувати всіх однаково, ризикуючи майже нікого не врятувати; чи припинити загальну допомогу, щоб присвятити себе лише пораненим на війні.
За браку всього доводилося встановлювати пріоритети, і пріоритети, задокументовані джерелами, надавали виснаженим голодом хворим: від 29 грудня 1941 року місто відкрило пункти допомоги й харчування, а далі центри, де близько 60 000 голодуючих отримували посилене харчування до квітня 1942 року. Натомість практика окремих лікарняних відділень задокументована погано. Упродовж блокади лікарі виробили блокадну медицину: голод лікували як хворобу — аліментарну дистрофію — раціонами, багатими на замінники білка, як-от соя й казеїн, і протицинготними напоями з хвої. Тисячі медиків і далі працювали, самі вмираючи від голоду. Місто, якому згодом присвоїли звання міста-героя, втратило під час блокади, за оцінками, від 800 000 до 1 мільйона цивільних, переважно взимку 1941–1942 років.
T10-007