У середині вересня 1941 року 2 німецькі танкові кліщі — Гудеріан, що наступає з півночі, і Клейст, що просувається з Кременчука на північ, — ось-ось зімкнуться далеко позаду Києва, захопивши в пастку 4 радянські армії (5-ту, 21-шу, 26-ту, 37-му). Кирпонос, який командує Південно-Західним фронтом, бачить, як назріває катастрофа.
Від 7 вересня він домагається відходу за Десну. Сталін відмовляється залишити Київ чи знищити мости, звинувачує командирів у «слабкості» й погоджується лише на дрібні корективи. Маршала Будьонного, який 11 вересня наважився обстоювати відступ, знято з посади. Відійти без дозволу Ставки — ризикувати військовим трибуналом; лишитися — ризикувати оточенням.
Генерал опиняється між беззаперечною покорою, якою він зобов'язаний Вождеві, і порятунком сотень тисяч людей.
Кирпонос підкорився наказу тримати оборону. 15 вересня кліщі зімкнулися поблизу Лохвиці; дозвіл залишити Київ надійшов лише 17-го — запізно й лише частковий. Котел розпався: німці оголосили приблизно 665 000 полонених (радянські джерела називають значно меншу цифру, яка є предметом гострих суперечок). Сам Кирпонос загинув 20 вересня, намагаючись прорватися біля Шумейкового. Це було найбільше оточення в історії — німецький тріумф, що відкрив Донбас, але на кілька дорогоцінних тижнів затримав кидок на Москву.
T09-017