Генерал , якого Сталін відкликав із Ленінграда, на початку жовтня 1941 року прибуває на Західний фронт саме тоді, коли замикається В'яземський котел: там оточено кілька радянських армій, а центр оборонного угруповання, що прикривало шлях на Москву, за кілька днів розвалився. Столиця за якусь сотню кілометрів звідси тепер спирається на непевні сили, і саме Жукову випадає знову взяти фронт у свої руки.
Перед ним німецькі танкові групи шукають вирішального прориву до настання зими й просуваються до околиць міста. Ставка вимагає тримати Москву за будь-яку ціну, але розвідувальні дані уривчасті: самі штаби часто не знають, що ще тримається, і командування мусить вирішувати швидко, не маючи ні ясної картини ворога, ні відомостей про власні резерви.
Є й новий чинник: осінні дощі перетворюють дороги на ріки багнюки — настає распутиця, і її наслідки відчувають обидві сторони. Час, наявні люди, стан доріг, глибина оборони: усе треба зважити одразу, а ворог не зупиниться й не чекатиме. Жуков мусить вирішити за кілька годин: дати бій попереду, щоб якнайшвидше зламати німецький порив; відступити до самої Москви й готуватися до вуличних боїв; чи зосередити сили на укріпленій Можайській лінії, ще недобудованій.
Командування вирішує зосередити оборону на укріпленій Можайській лінії, а не жертвувати собою попереду чи віддавати територію аж до самого міста. Жуков стягує свої мізерні сили на цей напрямок, за ще не добудований пояс укріплень, щоб виграти час. Распутиця, а згодом перші приморозки сковують німецькі колони; нарешті прибувають сибірські підкріплення, вивільнені завдяки впевненості, що Японія не нападе. Попри падіння самого Можайська та запеклі прориви до Клина й Тули, фронт не розривається. Коли наприкінці листопада мороз сковує ґрунт, німецький наступ, позбавлений сил і постачання, вичерпується біля воріт столиці. 5 грудня 1941 року Жуков починає масований контрнаступ, що відкидає Вермахт на 100–200 кілометрів: це перша велика стратегічна поразка Гітлера і поворотний момент війни на Сході.
T09-037