41-річний бригадир командує в Кале 30-ю піхотною бригадою: 1-м батальйоном Стрілецької бригади, 2-м батальйоном Королівського стрілецького корпусу, 7-м батальйоном «Стрільців королеви Вікторії» та 3-м Королівським танковим полком — разом близько 3 000 піхотинців і півсотні крейсерських танків.
Спершу бригада дістала наказ поспішити на допомогу Булоні, потім — супроводити колону з постачанням до Британських експедиційних сил. Накази змінюються щогодини, а німецькі танкові дивізії виходять до узбережжя в неї за спиною.
Проти Кале розгортається генерала Шаля. У ніч проти 25 травня генерал Айронсайд, начальник Імперського генерального штабу, повідомляє, що французький командувач портів генерал Фагальд заборонив будь-яку евакуацію. 25 травня Шаль надсилає ультиматум: здати місто, інакше його буде зруйновано.
З Лондона військовий міністр Іден поширює фразу: «Очі Імперії прикуті до оборони Кале». Нікольсон мусить відповісти німецькому парламентерові.
Нікольсон відхиляє ультиматум і обороняє Кале будинок за будинком. Парламентерові він відповідає 25 травня: «Відповідь — ні, бо боротися — такий самий обов'язок британської армії, як і німецької». Того ж вечора Черчилль підтверджує: «Евакуації не буде… кожна година вашого опору — найбільша допомога Британським експедиційним силам». Бригада тримає цитадель і набережну до 26 травня, приблизно до 16:00, коли її долає ворожий натиск; близько 3 000 британців потрапляють у полон. Їхній опір на кілька днів зв'язує 10-ту танкову дивізію й коштує їй дорого — приблизно третину піхоти й половину танків. Ці зусилля допомагають захистити периметр Дюнкерка, поки розгортається операція «Динамо». Потрапивши в полон, Нікольсон помирає в неволі в офіцерському таборі Офлаг IX-A/Z у Ротенбурзі 26 червня 1943 року, у віці 44 років, за обставин, які так і не з'ясовано. Його оборона залишається символом.
T03-060