Ділянку Монтерме — вузьку петлю Маасу, відому як «Пуент-де-Мутон», у французьких Арденнах, приблизно за 25 км на північний захід від Седана — обороняє , якою командує 48-річний полковник . Сили в нього скромні: близько 1 800 чоловік, 8 кулеметів «Гочкіс» і 4 протитанкові гармати калібру 25 мм. Зате місцевість, над якою на західному березі височіє скеля заввишки 80 м, виразно грає на користь обороні.
Навпроти наступає Кемпфа — вістря корпусу Райнгардта, — понад 200 танків і моторизована піхота. 13 травня о 14:00 пікірувальники «Штука» нещадно бомблять Монтерме; близько 15:00 перші німецькі групи, що просочилися, переправляються через річку на надувних човнах. Але горловина настільки вузька, що надвечір 13 травня німці контролюють на західному березі лише смугу завглибшки 2 км.
14 травня, коли Юнцигер відкликає 3-тю резервну бронетанкову дивізію в напрямку Стонна, а жодного підкріплення немає, Портцерт зважує подальші дії: триматися зі своїми 1 800 чоловіками чи просити про заміну.
Портцерт тримається без підкріплень, використовуючи місцевість. Близько 60 годин — від 14:00 13 травня до вечора 15 травня — сковує 6-ту танкову дивізію до петлі Монтерме й завдає їй втрат — кілька знищених танків — ціною близько 200 загиблих французів. Райнгардт відстає від графіка «Зіхельшніту» приблизно на 36 годин — величезна затримка з огляду на перегони до моря. Але ввечері 15 травня Кемпф нарешті прориває другу лінію: оточена 102-га напівбригада майже вся потрапляє в полон, а Портцерт опиняється в неволі. Він переживе 5 років ув'язнення в офлагу IV-D і помре 1968 року; у Монтерме йому присвячено пам'ятник. Історики часто наводять цей затятий бій як доказ того, що вперта статична оборона на вдалій місцевості могла стримати танкові дивізії, — урок, якого французьке вище командування не зуміло використати.
T03-049