Коли німецькі танки виходять до узбережжя, порти Ла-Маншу стають життєво важливими для союзної евакуації. Булонь, як і сусідній Кале, зазнає атаки німецьких танків уже 22 травня 1940 року. Імпровізований гарнізон — британські гвардійські батальйони та французькі підрозділи — мусить вирішувати, як діяти.
Дилема — та сама, що й у всіх обложених портів. Утримувати Булонь якомога довше означає сковувати німецькі сили й захищати фланг коридору до Дюнкерка, але потенційно прирікає гарнізон. Швидко евакуювати його морем означає врятувати війська, але віддати порт і скоротити перепочинок, виграний для Дюнкерка.
Командування може триматися за будь-яку ціну, щоб виграти час. Швидко евакуювати гарнізон есмінцями Королівського флоту. Або вести оборону, а потім поетапну посадку на кораблі, поєднуючи опір і порятунок. На відміну від Кале, де гарнізон буде принесено в жертву, Булонь ставить питання про співвідношення між опором і збереженням сил — під вогнем і поспіхом.
Булонь ілюструє передусім поєднання оборони й поетапної посадки на кораблі: після затятої оборони з 22 по 25 травня частину британського гарнізону під вогнем забирають есмінці Королівського флоту, тоді як інші підрозділи, зокрема французькі, продовжують битися до падіння порту. На відміну від Кале (повністю принесеного в жертву), Булонь поєднує опір із частковою евакуацією. Оборона портів Ла-Маншу — Булоні, Кале — сковує німецькі танки й певною мірою, хоча міра ця спірна, допомагає захистити периметр Дюнкерка, поки організовується операція «Динамо». Ці бої ар'єргарду, часто забуті, — частина ціни, сплаченої за порятунок основної маси союзних армій.
T03-145